Сьогодні багато говорять про вивчення іноземних мов, про користь їхнього застосування. У радянський час такого не було. Мови вивчали в школах — англійську, французьку, німецьку. Але в закритому суспільстві, яким був Радянський Союз, що завдяки Сталіну відгородився від усього світу «залізною завісою», спілкування з іноземцями було виключене. Тому до вивчення мов ставилися байдуже...

Ці рядки — із публікації Михайла Пойзнера, яку він присвятив відомому одеському музиканту, композитору, професору, заслуженому діячу мистецтв України Олександру Красотову (номер газети за 3 липня 2025 року)...

Вже 28 років ми не можемо привітати його особисто, підступна куля обірвала життя людини, яка могла ще так багато зробити в цьому житті. Є наша пам’ять, вдячність і газета, під назвою якої назавжди викарбовано «Створена Борисом Федоровичем Дерев’янком 1 липня 1973 року»...

Ці слова належать Андрею Шептицькому. 160 років тому, 29 липня 1865 року, в селі Прилбичі біля Львова в аристократичній родині народився Андрей Шептицький (у хрещенні Роман Марія Олександр Шептицький). Його батько, спадковий граф Іван Кантій Шептицький, був великим землевласником, шляхтичем, а мати, графіня Софія Фредро, належала до одного з найвизначніших польських родів...

Новий 1873 рік ураганом увірвався в Одесу: 2 січня міський театр, шедевр синьйора Фраполлі, перетворився на шалене вогнище. Три дні палало... Врешті-решт залишилось лише згарище та почорнілі стіни. Відновлювати будівлю вважали недоцільним, адже легше було збудувати новий театр, ще й такий, щоб уся Російська імперія заніміла від заздрощів...

Станом на сьогодні в Україні є три іподроми, з них два — діючі. І лише одеський є державним. Давайте згадаємо його історію...

Одеський порт — ровесник нашого улюбленого міста. Все моє життя пройшло на його причалах. Уперше я прийшов сюди влітку 1945 року. Тільки-но закінчилася Друга світова війна. Порт лежав у руїнах, Воронцовський маяк був підірваний. Море сиротливо плюскотіло біля зруйнованих причалів, а посеред бухти лежало напівзатоплене судно. Його обвуглені щогли тягнулися до неба, ніби благаючи про допомогу...

Велично виглядає чотирьохповерхова гарно відремонтована будівля одеського ліцею №122. Вона знаходиться на височини і оточена добротним цегляним парканом з міцними чавунними ґратами. Ліцей займає цілий квартал! Крізь ґрати можна побачити доглянутий, з розмітками спортивний майданчик, квітучі вишневі дерева, висаджені вздовж паркану кущі та квіти...

Одинадцятого серпня 1997 року куля найманого вбивці назавжди зупинила першого редактора «Вечірньої Одеси», заслуженого журналіста України Бориса Федоровича Дерев’янка. І далі ми пішли без нього — з пам’яттю, вдячністю, твердим наміром зберегти газету, яку він створив...

Якщо пройтися Одесою та вдивитися в назви вулиць, то можна побачити, яким багатонаціональним було і залишається наше місто: Грецька, Єврейська, Болгарська, Запорізька, Івана Франка, Богдана Хмельницького, Італійська, Французький бульвар, Рішельєвська — названа на честь герцога де Рішельє, першого градоначальника Одеси, пам’ятник якому стоїть на Приморському бульварі як всесвітньо відома візитівка нашого міста...