|
|
   |
Чомусь вважається, що собаки не здатні на осмислені дії. Дивно. Як на мене, так це твердження швидше стосується людей. Як доказ (щодо мисленнєвої діяльності собак) наведу два приклади.
Людина середніх років вигулювала на повідку песика. Раптом той встав та застиг на місці. Гуманний господар, почекавши якийсь час, спробував зрушити його в якийсь бік. І так, і так — нічого не виходить. Маленький і, мабуть, розпещений друг людини, упершись лапами в асфальт, з якихось тільки йому вiдомих причин не хотів залишати локацію, що йому сподобалася. Чоловік, який не бажав застосовувати насильство, задумався — як вчинити? Поки він розмірковував, його підопічний розкинув лапи, плюхнувся животом на доріжку і з гумором (сам бачив!) подивився на господаря: що тепер робитимеш? І стільки було в його погляді лукавства та урочистості (моя, мовляв, взяла!), що господар не став псувати свято своєму улюбленцю: випустив з рук повідець і, вирішивши почекати, присів на найближчу лаву. Поспішати обом, судячи з усього, не було куди.
Інший випадок на пляжі. Юна грація привела в Аркадію величезну вівчарку і вирішила розважитись: закидала в море гумовий м’ячик, а собака кидалася у хвилі і приносила господині видобуток. Так тривало деякий час, і псині все це почало набридати. Після чергового закидання вона вирішила своїй дресирувальниці м’ячик не віддавати — тримала видобуток у зубах, і забрати його з їхніх «обіймів» було неможливо. Тоді хитромудра господиня придумала нову штуку — почала метати в море гумовий ціпок. Бідолашна вівчарка не знала, що робити: і палицю треба з води діставати, і м’ячик випускати з пащі не хотілося. І уявіть собі, вихід знайшовся! Собака, киплячи від обурення (так мені здалося) від такої підступності, за кілька секунд вирив яму, скинув туди злощасний м’ячик, присипав лапами піском, і лише після цього кинувся в море за ціпком.
Андрій ЧЕРЕШНЯ