|
|
   |
З нагоди сторіччя з дня народження Михайла Дмитровича Дихана, українського вченого болгарського походження, зібралися днями разом його колеги, учні, друзі, земляки.
Віддати данину пам’яті, згадати добрим словом людину, яка відійшла у вічність 2006 року, але всім своїм життям заслуговує на те, щоб її не забували і були довіку вдячні.
Варто згадати, а прийдешнєму поколінню й нагадати, хто він, Михайло Дихан.
Народився 1925 року на Одещині, у селі Благоєво, яке нині носить офіційну назву Великий Буялик в одноіменній територіальній громаді. Родина — болгари, чиї прадіди в першій половині ХІХ століття, рятуючись від турецького ярма, переселились у наші краї. Першу освіту Михайло Дихан отримав тут, в селі, навчаючись у болгарських політемігрантів, потім вступив до сільгосптехнікуму. Йому не було і 16 років, коли почалася Друга світова війна, добровольцем він вступив до Ольшанского винищувального батальону, брав участь в боях під Первомайськом. Невдовзі отримав перше поранення. Повернувся на фронт, а в жовтні 1944-го був поранений вдруге. Ампутація ноги, демобілізація і все подальше життя — на милицях. За участь у війні Михайло Дихан нагороджений 5 орденами і 16 медалями.
По-різному могла скластися доля молодого хлопця-інваліда. Але треба було знати характер Михайла Дихана. Він починає завзято вчитися. Одеський культурно-просвітній технікум, юридичний факультет Львівського державного університету імені І. Франка. Працював на ниві юриспруденції, викладав в одеських вишах.
Більше 50 років свого життя Михайло Дихан присвятив дослідницькій роботі, зокрема по болгарістиці. Його науковий доробок — понад 200 публікацій: книги, монографії, статті, рецензії. Праці професора М. Д. Дихана присвячені історії Болгарії та болгарської діаспори в СРСР, Україні, Молдові.
Віддане служіння науці Михайло Дихан поєднував з активною громадською діяльністю. Саме він з однодумцями дав старт національно-культурному відродженню болгар. У 1989 році він став засновником, почесним головою Одеського культурно-просвітницького товариства. І завдяки його старанням болгарська діаспора домоглася заснування газети на болгарській мові — «Роден край», теле- і радіопрограм. А у 1999 році в Одесі відкрито Всеукраїнський центр болгарської культури. Зараз важко уявити, як нелегко було все це зробити в ті часи.
Багато тих, хто стояв тоді поруч з професором, доктором історичних наук, письменником, талановитим оратором, знавцем класичної музики, духовним лідером болгар України, просто щирою людиною, хто товаришував з Михайлом Дмитровичем, йшов за ним, прийшли в день 100-річчя з дня його народження на Друге Християнське кладовище. З квітами і добрими словами біля пам’ятника.
Хороші справи роблять хороші люди. Вдячні люди. Саме так вчинив, зібравши на вечорі пам’яті М.Д. Дихана всіх, хто знав і поважав професора, його земляк, одеський підприємець, генеральний директор компанії «АДІС груп» Іван Єргієв. Про значення таких лідерів, як М. Д. Дихан, в об’єднанні болгарської діаспори говорив генеральний консул Республіки Болгарії в Україні Светослав Іванов. З теплотою згадували Михайла Дмитровича народний депутат України Антон Кіссе, професор Михайло Зверяков, заслужений журналіст України Валентин Кір’язов, директор Всеукраїнського центру болгарської культури Дмитро Терзі.
Дора Дукова. Фото Олександра Візірова