|
|
   |
У номері газети за 17 квітня я вже писав про капітана Рохеліо Ернандеса, який колись стояв на капітанському мостику теплохода «Колхіда». Доля славетного представника ЧМП мене дуже зацікавила. Передусім тим, що Одеса не повинна забувати тих, хто її прославляв своєю працею. А життя капітана Рохеліо Ернандеса дає багато приводів для роздумів.
Наприклад. Хтось вірить у Долю. А хтось вважає, що людина сама коваль свого життя. Більшість же просто живе, не звертаючи уваги на «ці дурниці».
У капітана Ернандеса життєвий шлях був передбачуваний задовго до народження.
Думаю, буде доречним порівняння із місячною доріжкою на морі. Її прямоту і стрункість випробовують і вітер, і хвилі, і хмари, та й судна іноді порушують спокій. Але її пряма лінія завжди повертається до заданих параметрів.
Так і життя Рохеліо Ернандеса, що на різних етапах піддавалося коливанням під впливом різних обставин, завжди поверталось у прокладений Долею фарватер — фарватер капітана.
Що потрібно для «місячної доріжки»? Місяць, ясна тиха погода і, звичайно, море. «Місяцем» для Рохеліо був його батько, капітан іспанського флоту, з яким Рохеліо завжди «звіряв свій компас» при ухваленні рішень. «Ясною погодою» можна вважати професійну освіту, яка привела Рохеліо на капітанський місток. А море — завжди море, яким би воно не було.
Рохеліо Ернандес із тих людей, яких називають ровесниками століття — він народився 1900 року. І життя його чітко розділилося на дві половини. До 1939 року (тобто до своїх майже 40 років) він уже встиг покапітанити на кількох іспанських суднах. Можна умовно назвати цю половину його життя — іспанські територіальні води.
У 1936 році проявилися перші випробування на міцність його «місячної доріжки» — в Іспанії почалася революція. Рохеліо прийняв бік республіканців. У 1936—1939 pp. він здійснив кілька рейсів на різних іспанських суднах до Одеси, вивозячи іспанських дітей, чиї батьки загинули або на фронті, або внаслідок бомбардувань мирних міст. Повернутись він уже не зміг, хоча в Іспанії залишилися його дружина та син.
Так розпочалася друга половина його життя — у радянських територіальних водах. І почалася вона з повернення до капітанського фарватеру — його взяли капітаном уже на радянські судна.
Хвилювання на життєвому морі «наздогнали» його 1941 року, коли війна прийшла на нашу землю. Довелося тимчасово покинути фарватер капітана.
Дивно, але він не залишив окуповану Одесу. Тут 1942 року в нього народилася донька — Феліса.
Зі визволенням Одеси його, як досвідченого капітана, повертає на життєвий фарватер Чорноморське пароплавство. Він працює капітаном на суднах «Інтернаціонал», «Зирянин», «Котовський»… І знову, тепер уже з іншого боку, «життєвий шторм» руйнує стрункість його «місячної доріжки». Він був іспанцем, політемігрантом, який отримав у СРСР політичний притулок, та ще й перебував в окупації — такі люди неминуче потрапляли під ковзанку сталінських репресій. Він встиг попрацювати лише три роки, з 1945 по 1948 рік.
У 1948-му його заарештовують і за стандартним для тих років звинуваченням у шпигунстві та антирадянській агітації засуджують на 10 років таборів.
У 1955-му його звільняють — це був період реабілітацій після смерті вождя. Він повертається до Одеси, яка стала для нього рідною, до дружини і доньки. І знову, вже втретє, Чорноморське пароплавство відчиняє перед ним двері. Він плаває капітаном на різних суднах — «Горлівка», «Котовський», «Білоострів», а з 1962-го стає капітаном «Колхіди». Зрозуміло, що з його біографією він не міг розраховувати на візу. Так і проплавав він на улюбленій «Колхіді» аж до виходу на пенсію 1974 року. У ці 12 років на «Колхіді» його «місячна доріжка» могла закінчитися достроково, але допомогло втручання Долорес Ібаррурі.
Важко уявити, скільки негараздів і радощів випало на долю капітана Ернандеса. Але до кінця своєї «місячної доріжки» він залишався справжньою людиною та капітаном.
Сергій ТЕТЕНКО