|
|
   |
«На фронті немає вузьких спеціалістів: ти один і повинен надати бійцям максимально можливу допомогу!» — переконана хірург Єлена з понад 20-річним досвідом роботи.
Капітан медичної служби Єлена працювала в цивільному житті в медичній галузі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських окупантів, одеситка в четвертому поколінні з власної ініціативи долучилася до Сил оборони. Зараз вона захищає Україну та рятує життя та здоров’я військовослужбовців в складі 141 Окремої механізованої бригади Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
У цивільному житті військовослужбовиця працювала хірургом-урологом.
В перший день вторгнення зголосилася в армію: «Я знала, куди йду і для чого. І що робитиму. Але реальність виявилася зовсім іншою».
У розмові з комунікаційниками з’єднання вона розповіла про те, як проходить її військова служба на посаді хірурга в стабілізаційному пункті одного з підрозділів. Хто воював у зоні бойових дій, той знає: якщо пораненого сюди доставили живим, то ймовірність порятунку його життя одразу збільшується в рази!
Адже стабілізаційний пункт — це той етап порятунку бійців, де надається вже перша медична допомога. Що відбувається раніше — це домедична, в якій задіяні або бойові медики, або й самі військовослужбовці. Зрозуміло, що люди без фахової медичної освіти роблять це так, як уміють, та ще й в екстремальних умовах. Тут за справу беруться кваліфіковані медики.
Найскладніше, коли в результаті складної бойової обстановки можливість евакуювати пораненого виникає не одразу: за два, три дні, інколи навіть через тиждень. З досвіду служби на посаді Єлена каже, що був випадок, коли з передової бійця не могли забрати впродовж 10 діб… В нього, на щастя, поранення не було важким, і його вдалося врятувати.
Єлена з позивним Gekata (українською — «Геката», у грецькій міфології одна з богинь) розповідає, що ушкодження в бійців бувають дуже різні: від хімічного отруєння невідомими речовинами (окупанти всупереч міжнародній забороні активно використовують боєприпаси з «хімією»!) до снарядів із фосфорною начинкою, що теж є грубим порушенням законів та звичаїв війни. Але переважна більшість поранень — контузії (акубаротравми) і вогнепальні та осколкові ураження.
«Немає найлегших чи найскладніших поранень та ушкоджень, — говорить капітан медичної служби. — І зазвичай це політравма. Якщо в цивільному житті, наприклад, внаслідок ДТП людина зазнає множинних ушкоджень, то в медзакладі викликають профільних спеціалістів, які кожен по своїй спеціалізації працюють в операційній. А на війні такого немає. Якщо ти хірург, то повинен одномоментно працювати на всіх цих ділянках. І в цьому полягає найголовніша складність: ти один і повинен уміти все. Насамперед, швидко визначити, ураження якої саме частини тіла є загрозливим для життя пацієнта».
Лікар-хірург переконана: «Показухи на фронті немає. Всі хочуть вижити і будуть робити для цього все можливе. Дуже часто ти навіть ще не встигла щось зробити як лікар, а просто подивилася в очі: і людині стає легше навіть морально».
До речі, корінна одеситка «Геката» дуже гарно спілкується українською мовою. Вона ще не заміжня. Її батьки не були медиками. Але бабусі, що по батьковій лінії, що по материнській, працювали хірургами. Причому татова мама була військовим хірургом і пройшла Другу світову війну, починаючи ще з «фінської кампанії»…
Що мотивує Єлену насамперед?
«Відчуваю, що в мені тут є велика потреба. І це дуже сильна мотивація!» — говорить військовий хірург.
Зрозуміло, що якою б залізною не була воля молодої жінки, їй також потрібне психологічне та моральне перезавантаження. Тому завжди поруч із Єленою її пухнаста кицька Євра.
Та найбільше досягнення капітана медичної служби — безмежна вдячність побратимів і посестер за порятунок їхніх життів!
Детальніша інформація щодо умов проходження військової служби в 141 Окремій механізованій бригаді за тел. 096-813-85-82.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України