|
|
   |
На сцені Театру «На Чайній» (Ніжинська, 37) відбулися перші покази дивовижної камерної вистави, яка триває 70 хвилин. П’єса великого французького драматурга Жана Батиста Мольєра «Дон Жуан, або Кам’яний гість» надихнула актора і режисера Юрія Невгамонного на три сцени, об’єднані назвою «Ми — тут…». На початку він від власної особи розповідає про знакову виставу Жана Вілара (цей драматург та режисер з 1951-го по 1963 рік керував Національним народним театром). Там все було особливим, починаючи від образу спокусника жінок!
Жан Вілар грав Дон Жуана вже в немолодому віці, та й красенем не був, зерном образу був якийсь вбивчий цинізм, з яким руйнувалися не тільки долі жінок, а й власна доля невтомного коханця… Невгамонний для уривку з мольєрівського шедевру, одначе, обирає для себе іншу роль. Він постає в образі слуги Сганареля, який вболіває за безсмертну душу свого пана («… господар мій Дон Жуан — це найлютіший лиходій з усіх лиходіїв, яких колись носила на собі земля, скажений собака, диявол, турок, єретик, що не вірить ні в небо, ні в святих, ні в бога, ні в чорта, що ціле життя своє живе, як паскудна тварюка, як епікурейський кабан, як справжній Сарданапал, що затуляє собі вуха, аби не слухати християнських напучень, і вважає дурницею все те, у що ми віримо»).
Сганарель звертається до уявного персонажу, Гусмана, який служить донні Ельвірі, яку занапастив Дон Жуан. Тон Сганареля викривальний, а водночас і сповнений болю за молоду людину. Олександр Кабаков дуже органічно виглядає в образі Дон Жуана, все при ньому, і врода, і звабливий погляд, і гітара під рукою («Біда не в тім, що свище вітер лютий», — співає герой, не озираючись на інтонаційний словник епохи, хай вже буде наш сучасник, а взагалі почуттям героїв «акомпанує» в записі величний Гендель).
А ще у виставі є текст, написаний самим Невгамонним, і він присвячений великим режисерам сучасності, які зверталися до цього матеріалу. Тепер і «чайники» доторкнулися до славнозвісної драми. Двоє при свічках, нехай і електричних, а також 57 глядачів (саме стільки крісел у театрі) роздумують про чистоту душі й сумління, кохання та зраду, святе і грішне… Може, саме для цього ми все ще тут.
Галина Мар’їна