Тільки об’єднавшись, ми прискоримо перемогу

Дивлюсь на те, що коїться в країні, і часом не розумію: за що ми воюємо? За кого? За що гинуть захисники? За те, щоб деякі чиновники чи їх діти збагачувалися? За те, щоб деякі їздили на відпочинок в період війни і виставляли світлини на показ? Хочете відпочивати, відпочивайте, але не ставте це на загальний огляд. Гидко дивитися на те, як одні захищають, а інші ні копійки не дали, але відпочинку не пропускають. Завдяки кому ви маєте цей відпочинок? Кожен з вас задавав собі це питання?

Прикро розуміти, коли купа незрозумілих тендерів з’являється. Це в період, коли ворог перевів більшу частину свого виробництва для військових. В нашій країні ялинки хочуть ставити, тендери на новорічні пакунки влаштовують, депутати ВР зарплати підіймають (особисто вам не соромно отримувати більше ніж захисники на фронті?). Коли бабця віддає останнє, мовляв, тільки передайте захисникам. А можновладці булку хліба не дадуть. Я не кажу за всіх, але більша частина так і робить. Коли ми можемо пити каву, а задонатити одну каву на ЗСУ нам не дозволяє честь і гідність. То може просто помінятися з тими, хто там? А вони вам кожного дня донатити будуть по каві. І їм не буде важко.

Дивлюсь на те, як веде себе більша частина молоді, і стає просто дивно, як ми живемо і куди йдемо. Таке відчуття що війна багатьох з нас не стосується. Не можете воювати — допомагайте ЗСУ. Не можете допомагати? Тоді не заважайте іншим. Хоча б зробити окопні свічки, маскувальні сітки, напекти смаколиків чи інше. Я думаю, якщо хотіти, можна допомагати. Головне мати бажання.

Але не забувайте, як після війни на вас будуть дивитися ваші діти, онуки. І питати: «А що ти робив для перемоги?» Або: де ти був? Я не думаю, що це буде приємно. Якщо так, чи не задавали ви собі питання, навіщо ви такий потрібні країні? Чемодан, вокзал, кацапія.

Якщо б побували на деокупованих територіях, то побачили б, як зараз живуть люди, у яких кацапи відібрали все. Коли у них по одній парі зимового взуття на декілька людей. Коли замість домівок — підвали. Ви б не їздили на курорти. Ви б не виставляли фото на показ.

Зараз дуже актуальне питання — дрони. Чому громадам замість ялинок не закупити ці дрони. Кому потрібне свято, коли війна йде другій рік. Ті діти, батьки яких на передовій, знаєте, чого вони хочуть? Побачити їх живими і дома. І все. Нам всім тут спиться гарно, в теплих хатах. А хлопці мерзнуть в окопах.

Кожна громада може збільшити допомогу ЗСУ. Кожен з нас у душі волонтер. Ми не маємо ділитися на класи багатий і бідний. Ми маємо всі разом гуртуватися і допомагати. Аби на наших територіях не було окупанта. Незабаром ми з товаришами почнемо разом плести маскувальні сітки, робити термогрілки. Якщо кожен з нас зрозуміє, що, тільки об’єднавшись, ми прискоримо перемогу, то війна закінчиться швидше.

Я вже не уявляю життя без поїздки до захисників. Мене зрозуміють ті волонтери, які часто бувають в дорогах на прифронтові території. Як приємно бачити вже такі знайомі обличчя. Як вони раді бачити допомогу від всіх нас.

Чесно — це небезпечно. Але щоб кожен з вас зрозумів, яке воно, життя в окопах або без домівок, я б радив хоч по одній людині брати з собою на такі території. Можливо, тоді у більшості прокинеться гордість за свою країну. І бажання допомагати захисникам.

На жаль, потреб є багато, і більшість волонтерів не закриє їх без об’єднання. Ми зараз всі повинні бути як одна сім’я. Ми всі повинні об’єднуватися і всю можливу зайву копійку відсилати на фронт. Не на відпочинок. А на передову.

Разом до перемоги!

Станіслав Ткачук. Волонтер. м.Березівка