|
|
   |
Як символи східного календаря допомагають нам виживати під час блекаутів та вірити в мирне майбутнє Одеси та України
Наприкінці 2025 року Одеса знову навчилася жити в темряві. Не в тій романтичній, вечірній, причорноморській темряві, що пахне морем і спокоєм, а в глухій, тривожній, породженій вибухами, блекаутами й нескінченним виттям сирен, часто із запахом гару та диму.
Суворі реалії Одеси кінця року — місто мов завмерло. Грудневі сутінки згущуються особливо швидко, коли сонце ховається не за обрієм, а за щільною завісою відсутності електрики. Останні тижні стали для Одеси черговим випробуванням на міцність: щоденні атаки російських дронів-камікадзе, невпинний гул генераторів, непроглядна темрява вулиць, перебої з водою. Здається, що навіть сама природа навколо затамувала подих в очікуванні кінця цього важкого року. До того ж зруйновані мости через Дністер у Маяках і Затоці розірвали не лише транспортні зв’язки Одеси з півднем області, з Бессарабією. Вони оголили відчуття ізоляції, вразливості, втоми. Здається, навіть природа навколо завмерла, прислухаючись до людського болю.
У ці важкі моменти, коли тільки ліхтарик телефону — єдине джерело світла, а новини читаєш, економлячи дорогоцінний заряд, особливо гостро відчуваєш хід часу. Минає 2025 рік — рік Зеленої Дерев’яної Змії. І, незважаючи на всю навколишню пітьму та невимовну втому, природа, як мудрий наставник, продовжує жити за своїми вічними циклами, несучи нам зміну енергій та, найголовніше, — незламну надію.
2025 рік за східним календарем був роком Зеленої Дерев’яної Змії. Це символ мудрості, надзвичайної проникливості, терпіння та дивовижної здатності до оновлення. Стихія Дерева додала цій енергії гнучкості та невплинного росту.
На Одещині живе дивовижний представник, який втілює ці якості, —сарматський полоз (Elaphe sauromates). Ця велика, елегантна і абсолютно безпечна змія занесена до Червоної книги України. Вона мешкає в наших південних степах, у національних парках, зокрема в дельті Дунаю та у Причорномор’ї.
Полоз — істота потаємна та вкрай обережна. І його якості ідеально віддзеркалювали те, як ми, одесити, прожили цей надважкий рік. Ми вчилися зміїній мудрості.
Адаптація: ми навчилися жити в умовах постійної загрози, адаптувати свій побут під графіки відключень, шукати воду, підтримувати одне одного.
Терпіння та гнучкість: ми не зламалися. Ми навчилися бути гнучкими, наче тіло полоза, обходячи перешкоди і приймаючи виважені, а не панічні рішення.
Оновлення: ми, як змія, що періодично скидає стару шкіру, вимушено «линяли», позбуваючись ілюзій та застарілих уявлень про світ, стаючи сильнішими та стійкішими.
Ми вистояли завдяки цій зміїній мудрості. Але 2026 рік несе із собою зовсім іншу, значно потужнішу енергію.
З 17 лютого 2026 року у свої права вступить Червоний Вогняний Кінь. Це не час для застою чи обережності. Це час руху, пристрасті, швидкості та прориву. Стихія Вогню додає цій енергії шаленої потужності, амбіцій та яскравості.
І у нас, на Одещині, є свій живий, натхненний приклад цієї енергії — тарпановидні коні (польські коники), які були успішно реінтродуковані в дельту Дунаю, зокрема, в Дунайський біосферний заповідник. Ці тварини повернулися в дику природу, щоб відновити екосистему і стати символом відродження.
Ці коні — втілення того, що чекає на нас у 2026 році.
Свобода і сила: неприборкане прагнення до волі, що резонує з головною метою України — перемогою та незалежністю.
Витривалість та швидкість: кінь не знає втоми, коли бачить ціль. Він вимагає від нас активності, ініціативи та швидкого реагування. Рік вимагатиме дій, а не очікування.
Відродження: сама програма повернення коней у дику природу — це метафора відновлення України, початку нового, сильного етапу відродження і розвитку.
Це метафора природних циклів.
Ми переходимо від періоду збереження енергії до періоду її використання. Зміна цих символів дає нам чіткий вектор. Ми переходимо від пасивної, вичікувальної мудрості Змії до активної, наступальної енергії Коня.
2026 рік має стати роком прориву, роком, коли ми, нарешті, по-справжньому відчуємо смак свободи та перемоги.
Нехай зараз Одеса занурена в пітьму, і нам здається, що світло далеко. Але в наших серцях, як і в символі прийдешнього року, горить вогонь — вогонь надії, віри та незламності. Якщо справжніх одеситів запитують: «Коли нарешті буде світло?», то вони завжди відповідають: «Завтра вранці зі сходом сонця». Енергія Червоного Вогняного Коня — це той самий промінь, який розжене морок блекаутів і принесе нам довгоочікуване мирне небо.
Від імені «Екоклуба» та від себе особисто хочу побажати вам невичерпної енергії, витривалості Вогняного Червоного Коня та якнайшвидшого повернення світла — і електричного в кожен дім, і світла миру над усією Україною.
Нехай у 2026 році наші тарпановидні коні біжать вільною, мирною землею, а Одеса сяє яскравими вогнями, а не спалахами трасерів, вибухів та пожеж.
Віримо в ЗСУ! Віримо в перемогу! Слава Україні!
Сергій КУРОЧКІН