|
|
   |
Дев’ятнадцятого березня балійці зустрічали свій Новий рік під назвою Ньєпі. А напередодні відбувся традиційний карнавал «Ого-Ого». Це релігійний ритуал, який проходить вночі і покликаний очистити острів від злих духів.
Про свято «Ого-Ого» я дізнався в далекому гірському селі, коли побачив на шкільному подвір’ї фігуру якогось чудовиська величезних розмірів. Скульптура ще перебувала на стадії виготовлення, і двоє хлопців саме її розфарбовували. Вони й пояснили мені, що готують цього потвору до нічного параду.
З настанням сутінків я приїхав на перехрестя двох центральних вулиць, де мала початися хода. Глядачі вже заповнили тротуари в очікуванні незвичайного видовища. Але коли стемніло, на майданчик спочатку босоніж вийшла група дівчат у яскравих святкових костюмах і своєрідних коронах. Особливо виділялися очі, густо підведені чорною тушшю. Їхній танець був досить незвичним. Радше, це був ритуал: повільні рухи переривалися різкими зупинками. Тіло завмирало в одній позі, а найактивніше рухалися руки, пальці й особливо очі на майже нерухомому обличчі.
Це була незвична мова жестів, мабуть, давній храмовий обряд, пов’язаний із релігією та міфологією і такий, що передає внутрішній стан людини. Дивно було спостерігати цей ритуал, перебуваючи під враженням від зловісних фігур, які насамперед ми очікували побачити на карнавалі.
Потім цю танцювальну групу змінили інші дівчата, які тримали в руках декоративні щити, схожі на листя, прикрашені храмовою символікою та різними орнаментами. Вочевідь, тут уже було звернення до природи. А потім настала черга чоловіків страхітливого вигляду з розмальованими обличчями й довгим сплутаним волоссям.
Це вже були демони і ще одна частина вистави: після гармонії та краси, які уособлювали дівчата, настав хаос. Загриміли барабани, пролунали гучні вигуки й різкі звуки музичних інструментів. Судячи з рухів артистів, почався діалог між силами добра і зла. Коли це дійство досягло свого апогею, і оркестр заграв на повну силу, запалали смолоскипи й колона зловісних фігур почала рух вулицями. Гості міста пішли слідом за ними.
Через сотню метрів «парад» зупинився. Перша композиція з фігур виявилася настільки великою, що не могла пройти під проводами, які висіли над вулицею. Але організатори церемонії були до цього готові. Вони тримали в руках довгі палиці з рогатками на кінці. Проводи з їхньою допомогою підіймалися, і скульптура через кілька хвилин благополучно рухалася далі до наступної подібної перешкоди.
Зате у глядачів щоразу з’являвся час, щоб зняти це чудовисько на телефон і сфотографуватися на його тлі. Більш детально я також розглянув і обговорив разом з іншими туристами всю композицію з п’яти фігур. На наш спільний погляд, здавалося, що величезний демон угорі й два інші менші уособлюють духів хаосу та руйнування, а також диявольські сили природи: вогонь, землетруси, хвороби, повені… За балінезійськими уявленнями вони виражають енергію безладу у світі. Тому їх роблять такими великими й страшними з круглими очима, великими зубами й карикатурними обличчями. Щоб посилити сприйняття демонів як зловісної сили, їхні голови за допомогою моторчиків постійно крутилися й кидали диявольські погляди на навколишній простір. Своїми напруженими позами, готовими до різкого руху, вони ніби попереджали, що завжди готові стрибнути в душі й серця грішних людей, здатних порушити гармонію цього світу.
У парадній колоні ішли й інші типажі, окрім духів зла. Діставалося й людським вадам. Були персонажі зі смішними та карикатурними обличчями, великими животами, довгими іклами, лінгамом і язиком, які уособлювали дурість, обжерливість, жадібність, жорстокість, лінощі, заздрість, негативну енергію, хіть та інші людські слабкості.
Погляньте на цих потвор, здивуйтеся й посмійтеся разом із нами, закликав парад.
Після кількох годин ходи багато фігур урочисто спалили, а найбільші символічно знищили або розібрали для створення подібної композиції наступного року.
Рано-вранці після нічної ходи я вийшов на балкон і відчув щось незвичайне. Спочатку не зрозумів. А потім усвідомив: не чую звичних звуків транспорту, що проїжджає, ударів по тенісному м’ячу в сусідньому спортзалі, музичних ритмів із найближчих будинків…
Над містом, як я потім з’ясував, і над усім островом запанувала повна тиша й мовчання. Усе зупиняється, нічого не працює. Навіть аеропорт перестав приймати й випускати в небо літаки.
Це і є балінезійський Новий рік «Ньєпі» — подія, коли цілий острів замовкає на 24 години. Настає доба тиші для роздумів. Так уже майже протягом двох тисяч років балінезійці зустрічають перший день нового року. Іноземні туристи також повинні дотримуватися тиші й не виходити за межі своїх готелів і вілл. Для порушників цих правил передбачені чималі штрафи. Мета цього ритуалу — дати людям можливість протягом доби подумати над своїм життям у минулому році, проаналізувати свої вчинки й дати їм відповідну оцінку. І найголовніше — очиститися від усього бруду, що прилип до душі й свідомості за минулий час.
З цього погляду нічна хода зловісних фігур уже постає як складова частина всієї зустрічі Нового року на острові. Під час цього ритуалу балінезійці ніби «витягують» зло зі світу і самих себе. Вони бачать усе темне й негативне, що є в природі, суспільстві та людині. Ми звикли осягати цю філософію через слова, для балінезійців ці поняття сприймаються через образи й дії. А потім вони протягом доби тиші займаються очищенням своєї душі, щоб увійти в новий світ новою, духовно просвітленою людиною.
Цікаво, що цей ритуал із проходженням злих і смішних фігур виник порівняно недавно — лише пів століття тому. У керівництві острова замислилися над духовними тенденціями розвитку сучасного світу й впливом масового туризму на місцевих жителів. Балі швидко змінювався і дедалі більше перетворювався на один із центрів світового туризму, що почало позначатися на збереженні давньої культури й філософії балінезійців. Молодь усе менше брала участь у релігійних обрядах і дедалі більше захоплювалася цінностями західного способу життя.
Що придумати в цих нових умовах? Довго фантазувати не довелося. Адже ще на самому початку, дві тисячі років тому, були галасливі процесії, вигнання злих духів, молитви й вогонь. Не було лише великих і малих скульптур під час цих ритуалів. Далі, мабуть, усе було простіше. Подивилися на численні фігури демонів і духів у храмах, наповнили художнім змістом давні ритуали й обряди. Так і народився проєкт «Ого-Ого», який перетворив церемонію зустрічі Нового року на творчий процес і дав можливість молоді проявити фантазію, залучив їх до додаткового осмислення міфів і легенд.
Наскільки цей ритуал і доба тиші подіяли на мене особисто? Точно сказати не можу. У вечірній ході я брав участь як турист: усе було яскраво, ново й цікаво. Роздумами в балінезійському дусі не займався. Але ввечері в день тиші я вийшов на балкон. Куди не кинеш погляд — усюди темна ніч. Силуети пальм на тлі зоряного неба ще більше підкреслювали первісну чистоту й тишу цілого острова. Демони й духи тепер не бачили світла. Немає жодних перешкод, щоб заглибитися в себе й запитати: чи увійду я в цей новий балінезійський рік оновленою людиною, хоча б трохи очищеною?
Олександр ФЕДОРОВ. Член Міжнародної федерації журналістів. Балі, Індонезія