|
|
   |
Свій 80-й день народження відомий віолончеліст та педагог, доцент, завідуючий кафедрою струнних інструментів Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової Павло Григорович Купін святкує 27 лютого. Примітно, що музичної кар’єри могло б і не скластися, якби батьки вчасно не подумали про відповідну освіту для сина.
Батько Григорій Абрамович був інвалідом війни, торгував на «Привозі» сувенірними мушлями рапанів та саморобними іграшками-кульками з різнобарвної фольги на тонкій гумочці. Він разом із дружиною, Ніною Олексіївною, та усім сімейством виготовляв цю популярну на ті часи продукцію. Як же так сталося, що сина віддали до школи Столярського?
— У сорокових роках відомий хормейстер Костянтин Пігров організовував хор в Одеській філармонії, — розповідає Павло Григорович. — Запросив аматорів, які хочуть співати. Мої мама й тато полюбляли співати і співали красиво. Але вони не володіли музичною грамотою, тому їх до хору не взяли. Тоді вони подумали, що дітям неодмінно треба дати музичну освіту. Нас у родині четверо, і всі ми стали музикантами.
Як виявилося, маленький Павло сам обрав віолончель.
— Голос віолончелі найближчий до людського голосу, і віолончель мені завжди подобалась більше за інші інструменти, — наголошує музикант. — Власний інструмент я купив собі, коли вже сам працювати став. До того брав напрокат у школі Столярського, у Будинку культури імені Лесі Українки, де був симфонічний оркестр і на кошти профспілок купувалися інструменти. Була така добра практика і прокатні інструментарії при закладах культури. Зараз це неможливо. Це проблема номер один при вихованні музиканта-інструменталіста. А далі — від Бога треба мати музичний слух, відчуття ритму, вміти відкрити душу, мати уяву, щоб розкрити з перших кроків у звуках образ ведмедика чи зайчика тощо.
Наразі в моєму класі навчаються п’ять студентів, а були часи, коли й по дванадцять навчалося. Але сьогодні музичному мистецтву, як казали в одному старому фільмі, «наказано вижити». Що таке взагалі музика? Це передача почуттів та всього, що на душі у людини, через звуки для розуміння іншою людиною. Це універсальна мова.
Наприклад, от чому нам подобається той чи інший роман, той чи інший письменник? Певні події автор описує через власні почуття, і нам цікаво, як відбуваються в житті різноманітні явища. Те саме в музиці. Якщо в семирічках займатися лише технологією виконавства, тобто постановкою рук, роботою над штрихами, діла не буде. Технічні прийоми лише компоненти, що допомагають розкрити зміст музичного твору, який ми слухаємо у виконанні різних музикантів. Різні виконавці ніби грають одне й те саме, а цікаво, як кожен з них прочитав твір, як він мислить.
Багато що в педагогічній практиці Павла Купіна було прищеплено великим віолончелістом Мстиславом Ростроповичем. Працював у Алма-Аті до 1973 року викладачем Інституту мистецтв та солістом камерного оркестру радіо та телебачення. Став лауреатом міжнародного конкурсу в німецькому місті Халле у 1975-му, викладав у консерваторіях Куопіо та Турку (Фінляндія), у консерваторії Дамаску (Сирія). І зараз, попри негаразди воєнних часів, продовжує свою шляхетну місію, прищеплюючи молоді професіоналізм та високий смак. Як він каже, передає свій багатий досвід молоді, це його внесок в боротьбу України за свою незалежність.
— Полюбляю романтику, класику, сучасна музика, написана до середини минулого сторіччя, мені близька, — зізнається Купін. — З того, що пишуть сьогодні, більшість втрачає зміст, може вразити лише формою. Починаючи від Леопольда Моцарта, батька великого Вольфганга Амадея, в методиці навчання великих змін не відбулося. У різні періоди було захоплення віртуозністю, коли композитори писали сотні етюдів та вправ. Людина так влаштована, що їй потрібні емоції. Купити квиток до філармонії у п’ятдесятих було майже неможливо, а у конкурсі в школі Столярського брали участь часом до тисячі претендентів. Якщо ти у залі, навкруги тебе люди і щось ви відчуваєте разом, це значно цікавіше, ніж слухати запис. Так само і у футболі: ніщо не порівняється з реальним відвідуванням матчу на стадіоні. Комп’ютеризація та доступність музичних записів корисна у малих дозах, як зміїна отрута.
Як розповів викладач, усі його сьогоднішні студенти працюють, і це правильно, вони й навчаються для того, аби працювати потім в оркестрі, школі. Багато хто приїздить без бази, але бажання дозволяє займатися, аби стати справжніми музикантами.
— Я дуже задоволений ними, — посміхається Павло Григорович. — Рая Марциновська, Назар Варивода, Соня Малиновська, Альона Коршунова та інші студенти мають всі шанси стати серйозними професіоналами. Коли приходять різні люди з різною підготовкою, вони й потребують різного підходу. Коли виконавець грає, він не просто озвучує нотний текст, це нікому не цікаво. Цікаво, якими барвами звуку нас захоплює цей твір. Якщо взяти скрипкову школу, знаменита фраза Столярського: «Треба грати так смачно, як борщ». «Ти маєш зіграти мі-дієз так, щоб усі завмерли», — дитина не зрозуміє, навіщо це потрібно.
Наша газета вітає ювіляра та бажає успіхів його студентам, а відтак і слави одеській віолончельній школі, яка давно вже ототожнюється з іменем Павла Купіна.
Марія Гудима. Фото з особистого архіву музиканта