|
|
   |
У музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. Грушевського — виставка художника-добровольця Олександра Сімаченка.
Відкриття відбулося в День українського добровольця. На своїй персональній виставці «24.02.22. До і після» митець не зміг бути присутнім особисто, адже з перших днів повномасштабного вторгнення він захищає Україну в лавах ЗСУ.
Відкриття виставки почалося з хвилини мовчання за загиблими героями. Кураторка виставки, художниця та волонтерка Ольга Погрібна розповіла, що цей проєкт народився майже випадково: Олександр зайшов до музею під час реабілітації після контузії. «Він просто зайшов подивитись проєкт пам’ятника Лесі Українці, поки перебував у госпіталі. Ми познайомилися і вирішили «по гарячих слідах» зробити виставку. Це важливий матеріал, який зараз на часі», — поділилася Ольга.
Організатори зробили змістовну презентацію про Олександра, щоб відвідувачі змогли краще ознайомитися з його творчим та життєвим шляхом. Становлення художника розпочалося з акварельних краєвидів Бессарабії та навчання на художньо-графічному факультеті Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського під керівництвом Олексія Маліка. Через деякий час він поїхав до Італії, де створював серії робіт «Стара Італія» та фіксував вихід країни з локдауну. Художник також займався активною урбаністичною діяльністю: від створення мозаїчних панно на туристичних картах до розпису 75-метрової «Пошукової стіни» біля пологового будинку в рідному місті. Ще у 2014 році він обрав шлях волонтера, продаючи власні картини для підтримки бійців АТО.
У лютому 2022 року Олександр добровольцем пішов на фронт і сьогодні захищає Україну на Херсонському напрямку. Тепер замість італійських вуличок та архітектурних реставрацій на його полотнах з’являються суворі портрети та види воєнних пейзажів, зафіксовані безпосередньо в епіцентрі бойових дій.
Вчитель Олександра, відомий одеський художник Олексій Малік, зазначив, що його учень — митець за покликанням, який «бажає себе подарувати суспільству».
Мисткиня Світлана Крижевська назвала виставку «реквіємом зраненої землі» та провела паралель між Олександром і художниками Другої світової війни: «Мій батько Григорій Крижевський був художником на війні, але повернувся у 45-му без жодного малюнка. Олександр — як його правнук. Це міст між поколіннями. Його очі бачили таке, що нам зрозуміти дуже складно, але він продовжує творити», — наголосила пані Світлана.
На думку організаторів, такі виставки є необхідними для подолання «аморфного совкового суспільства» та усвідомлення того, що війна стосується кожного. «Мистецтво солдатів» — це зворотний зв’язок із фронтом, доказ того, що захисники борються за культуру та майбутнє, яке вже зараз проростає крізь їхні полотна.
Артем СОРОКА. Студент 3-го курсу факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ ім. Мечникова