|
|
   |
В Одеському літературному музеї працює перша персональна виставка іконопису Андрія Цимка — іконописця, який упродовж понад десять років формує власний художній голос у полі сучасного сакрального мистецтва. Його практика виростає на стику канонічної традиції та нових інтерпретацій образу, де ікона осмислюється не як артефакт минулого, а як живий візуальний код, здатний промовляти до сучасної людини.
— Господь показує нам свою силу через образи святих, — каже майстер. — Ікона говорить мовою символів, сувій у руках Христа символізує його вчення. Хітон, нижній одяг Спасителя зображають червоним, гіматій, верхній одяг, має синій колір. Людська подоба, в якій перебував на землі Христос, означена червоним, синій, колір неба, символізує божественне. Омофор Богоматері червоний, маленькі зірочки символізують її непорочність. Відомий феномен чудотворної ікони. Скажу більше: я, вже як військова людина, покладаюся на образ Богоматері, що його знайшов викинутим в Миколаєві поблизу собору. «Я збережу тебе, а ти збережи мене», сказав я цій іконі, а тепер неодноразово пересвідчився в тому, що вона мене захищає…
Андрій Цимко працює з іконописом як із простором, де догматичний канон і особисте бачення вступають у тонку взаємодію. У його роботах відчутні прийоми, народжені у візантійській традиції: темперна левкасовість, філігранна робота з золоченням, увага до світлотіньових переходів (сфумато), а також до лінійного ритму, що веде глядача вглиб образу.
За роки творчої діяльності митець брав участь у низці виставок у Києві, Запоріжжі, Рівному та Полтаві. У 2018 році спільно з галереєю «Євро-арт» (Рівне) реалізував проєкт «Ікона відкрита» — публічну практику мистецького та богословського діалогу, де ікона вперше була представлена як процес, залучаючи відвідувачів до майстер-класів з написання образу та до лекцій з іконографії. У 2019 році художник отримав гран-прі Лондонського міжнародного конкурсу мистецтв, що стало підтвердженням міжнародного інтересу до його сакральної візуальності.
Андрій Цимко працював над розписами храмів в Україні та за кордоном, а з 2023 року активно досліджує та створює фрески, повертаючи глядача до первинної матеріальності сакральних стінописів. Його звернення до фрески — це не лише технічна майстерність, а й реактивація монументальної традиції, що поєднує давні ремесла з сучасним художнім мисленням. Таким чином митець продовжує важливу для культури лінію — присвоєння, переосмислення і популяризація спадщини українського сакрального монументалізму.
Галина МАР’ЇНА