У попередньому номері газети за 6 листопада ми вітали Всесвітній клуб одеситів з 35-м днем народження. Минулої неділі з нагоди цієї дати відбулися урочистості: члени і гості ВКО згадували події тих днів та розмірковували про плани на майбутнє...

Всесвітньому клубу одеситів виповнюється 35 років! Безперечно — це знаменна дата. Для історії міста та для всіх, хто називає себе гордо — «одесит», незалежно від того, де насправді народився, де мешкає зараз...

У 1970 році в Італії на замовлення Радянського Союзу було збудовано п’ять рефрижераторних суден. Їх назвали іменами героїв громадянської війни, які воювали в червоній армії проти білогвардійців: Василь Чапаєв, Сергій Лазо, Микола Щорс, Олександр Пархоменко, Григорій Котовський. Наказом міністра морського флоту СРСР ці судна було передано Чорноморському морському пароплавству...

Сьогодні багато говорять про вивчення іноземних мов, про користь їхнього застосування. У радянський час такого не було. Мови вивчали в школах — англійську, французьку, німецьку. Але в закритому суспільстві, яким був Радянський Союз, що завдяки Сталіну відгородився від усього світу «залізною завісою», спілкування з іноземцями було виключене. Тому до вивчення мов ставилися байдуже...

Ці рядки — із публікації Михайла Пойзнера, яку він присвятив відомому одеському музиканту, композитору, професору, заслуженому діячу мистецтв України Олександру Красотову (номер газети за 3 липня 2025 року)...

Вже 28 років ми не можемо привітати його особисто, підступна куля обірвала життя людини, яка могла ще так багато зробити в цьому житті. Є наша пам’ять, вдячність і газета, під назвою якої назавжди викарбовано «Створена Борисом Федоровичем Дерев’янком 1 липня 1973 року»...

Ці слова належать Андрею Шептицькому. 160 років тому, 29 липня 1865 року, в селі Прилбичі біля Львова в аристократичній родині народився Андрей Шептицький (у хрещенні Роман Марія Олександр Шептицький). Його батько, спадковий граф Іван Кантій Шептицький, був великим землевласником, шляхтичем, а мати, графіня Софія Фредро, належала до одного з найвизначніших польських родів...

Новий 1873 рік ураганом увірвався в Одесу: 2 січня міський театр, шедевр синьйора Фраполлі, перетворився на шалене вогнище. Три дні палало... Врешті-решт залишилось лише згарище та почорнілі стіни. Відновлювати будівлю вважали недоцільним, адже легше було збудувати новий театр, ще й такий, щоб уся Російська імперія заніміла від заздрощів...

Станом на сьогодні в Україні є три іподроми, з них два — діючі. І лише одеський є державним. Давайте згадаємо його історію...

Одеський порт — ровесник нашого улюбленого міста. Все моє життя пройшло на його причалах. Уперше я прийшов сюди влітку 1945 року. Тільки-но закінчилася Друга світова війна. Порт лежав у руїнах, Воронцовський маяк був підірваний. Море сиротливо плюскотіло біля зруйнованих причалів, а посеред бухти лежало напівзатоплене судно. Його обвуглені щогли тягнулися до неба, ніби благаючи про допомогу...